Вже ніхто не заперечує, що Голодомор 1932-33 років в Україні мав місце і це був ГЕНОЦИД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. Україна долає етап болісного визнання та емоційного пригадування і переходить до свідомого осмислення тих подій.
Вшанування жертв Голодомору – геноциду українського народу – вшановують щороку в четверту суботу листопада. На факультеті початкової освіти було проведено лекцію-реквієм «ГОЛОДОМОР 1932- 1933. Збережи ПАМ'ЯТЬ. Збережи ПРАВДУ"» доцентом кафедри історії України Ольгою Володимирівною Скус.
У своєму вступному слові Ольга Скус зазначила: «Голод, що забрав життя мільйонів українців на початку 30-х, був третім з чотирьох кроків руйнування української нації радянською владою. Перший удар було завдано по національній інтелігенції («мозку» нації), другий – по церкві («душі»), третій – по незалежному селянству, а четвертий полягав у фрагментації нації. Голодомор - це злочин проти людяності. На жаль, світ знав про Голодомор, але, як і зараз, був просто стривожений…»
Запалюванням свічок – традиційний спосіб вираження поваги і вшанування, студенти та присутні декан Борис Якимчук і викладач факультету Наталя Котик вшанували хвилиною мовчання жертв Голодомору 1932 – 1933 рр.
Заслухали архівні спогади ЛЮДЕЙ ПРАВДИ про жахи тих днів, щоб світ знав. Це спогади тих, хто не боявся говорити і писати про Голодомор навіть у часи, коли це могло коштувати життя. Родини закатованих голодом – ті, хто вижив, – до кінця свого життя боялись голоду, і цей страх передали наступним поколінням. Можна говорити про те, що страх померти голодною смертю призвів до того, що в Україні досі чимало тих, хто у дилемі «хліб чи свобода» обере хліб.
Після Голодомору стародавнє прислів’я «моя хата з краю» тотожна байдужості українців – мовляв, нехай десь воюють, десь борються за людські права – зате у мене все спокійно, і я маю, що їсти, вважають деякі люди. Це і є ПОСТГЕНОЦИДНИЙ СИНДРОМ.
На завершення було запропоновано перегляд промороликів «ПОВТАННЯ ПРОТИ ГОЛОДУ», «Голодомор. Помста за СВОБОДУ» та сучасні проморолики із закликом «Нація, яка єдналася в хвилини вшанування померлих із голоду в минулому об’єдналася, аби захистити своє майбутнє і створила потужну армію. Скорбота за вбитими предками дає нам сили захищати себе і нащадків…»
